20141016_140749_1200x675чомусь у свідомості багатьох туристів-мандрівників сидить думка про те, що за декілька днів-тижнів у новій країні потрібно встигнути продивитись багато найбільших, найзначущих міст. або інша стратегія: якщо не вистачає часу на багато, то значить, треба провести весь час у столиці. адже це – обличчя країни, найкраще, що вона може запропонувати та показати. утім, часто видається, що це “обличчя” є лише фасадом, обкладинкою до самої книги. і особливо вірною ця ідея стає для Великобританії. побувати в Англії та не відвідати жодного крихітного міста – це однозначно не найкраща ідея, якщо ви хочете зануритись в атмосферу справжньої англійськості.

одразу хочу сказати, що Лондон – надзвичайне місто, і я щиро його люблю. не в останню чергу – за культурну розмаїтість. де ще можна побачити представників стількох національностей одночасно, які ще й поважають та привітно ставляться одне до одного? але саме ця строкатість заважає роздивитись англійців у їхньому природному середовищі проживання. хто б міг подумати, зарозумілі британці не тільки відкривають двері своєї країни для сотень народностей, але ще й не виставляються напоказ та буквально губляться серед них! знайти корінного лондонця та ще й англійця – це щось із розряду фантастики. тому ідея проста: спочатку насолоджуємось Лондоном, а потім їдемо шукати справжніх англійців деінде. або навпаки.

20141017_165530_1200x675насправді поняття “маленького міста” у Великобританії – це дуже відносно. особливо для іноземця. якщо не брати до уваги Лондон, то англійські міста загалом невеличкі у порівнянні навіть з українськими. так, наприклад, лише одне місто, крім Лондона, має населення більше мільйона чоловік – це Бірмінгем. та усього чотири інші переступили відмітку у 500 тисяч – Лідс, Шефілд, Бредфорд та Манчестер. їхнє число також чітко обмежене: у Великобританії наразі офіційно нараховується 69 міст (для порівняння, в Україні – близько 450).

але усе це лише цифри. цікаво, але суті, як завжди, вони не передають. тож поговоримо краще по непояснювані та абстрактні речі, які роблять маленькі британські міста особливими для мене :)

англійські сади. “сади” – це, звісно, трохи перебільшено. насправді це скоріше “садочки”, маленькі такі. але вони є біля кожного будиночку (будинки у таких містах зазвичай усі приватні). це взагалі окрема величезна тема. але зупинимось на тому, що кожному англійцю для щастя просто необхідний свій власний будиночок та клаптик землі, який можна гордо називати “the garden” та присвячувати свій вільний час мирному копирсанню у ньому.

DSC06325люди нікуди не біжать. ходять спокійно, наче насолоджуються прогулянкою (а може, і справді насолоджуються?) і говорять англійською! почути іноземну можна лише у місцях компактного проживання емігрантів – але цього щастя я якось уникла. щодо славнозвісної зарозумілості – тут дуже складно знайти їй хоч якесь підтвердження. спробуйте підійти до будь-кого та запитатися про дорогу – вам із радістю її покажуть, або навіть проведуть. (можливо, це тому, що я іноземка? у такому випадку будьте милими і посміхайтеся, як це робила я – і отримаєте посмішку у відповідь. перевірено на власному досвіді ;)

у зовсім крихітних містах (чи то вже не міста, а так звані neighbourhoods чи communities) немає ресторанів чи кафе, чи навіть великих супермаркетів. усі сім’ї здебільшого мають машини, часто не одну, бо інакше життя у такій ізоляції може становити певні складнощі. утім, більші міста з усіма прєлєстями цивілізації знаходяться у декілька хвилинах їзди, тож машина вирішує усі ці проблеми. takeaway food (доставка їжі додому) теж працює навіть у найвіддаленіших та найізольованіших місцях.

20141016_141727_1200x675я колись провела дні три-чотири у свого друга у подібному англійському крихітному місті – in the middle of nowhere. і знаєте, було просто чудово. утім, я мала надзвичайну можливість поспостерігати за життям реальної англійської родини зсередини – нереально захоплюючий досвід, але про це якось іншим разом :) щодо самого міста, то першим словом, що приходить в голову при думках про нього – peaceful. такий собі дауншифтінг посеред цивілізованої країни. неспішні прогулянки з собакою, в гості до друзів – п’ятнадцять хвилин пішки. теплі затишні вечори за пляшкою сидру та англійські сніданки. напевно, колись я б подумала, що таке життя – це болото. але правда в тому, що ці дні були одними з найприємніших та найбезтурботніших у моєму житті.

щиро бажаю і вам відчути щось подібне :)