readingРаптом подумалось: а що було б, якби я спробувала писати статті таким собі диким міксом з різних мов? Не те щоб їх було багато, усього чотири. Українська, англійська, російська і багатостраждальна французька. Навело мене на ці думки читання своїх старих особистих блогів-щоденників. Не знаю, чи займаєтесь таким ви, а я люблю – завжди нові враження від прочитаного, та й цікаво зазирнути в голову собі молодшій. Bref, саме в той час і “міксувалось”, особливо на перших курсах університету.

Очевидно, нам тоді здавалась дуже романтичною професія філологів. Майже як алхіміки з речовинами, гратись зі словами, структурами. Видобувати щось геніальне зі звичних слів, якими користуються по різних закутках світу, наших і чужих країн. Це дійсно набагато захопливіше, ніж може здатись на перший погляд. І говорили тоді страшним філологічним жаргоном, точно як мовлення представників кожної професії рясніє своїми, мало кому зрозумілими професіоналізмами.

Тільки у нас це більше нагадувало Вавілонське стовпотворіння навпаки. Треба говорити багатьма мовами одночасно, вигадливо їх поєднувати в одному реченні. А ще – знаходити найгарніші звороти у кожної з чотирьох, і милуватись ними, дивуватись тому факту, що жодна з інших не може так точно і “ёмко” виразити якусь ідею. Утім, не ми перші, звісно.

Давним-давно (ми філологи, роки і числа не рахуємо) Вольтер сформулював ідею “génie d’une langue” – геній мови – здатність мови у найкоротший та найбільш гармонійний спосіб висловити те, що інші мови виражають менш вдало. Найближчий приклад – сам вираз “геній мови”. Ну що за зворот, чесне слово. Саме так цей вираз і перекладається з французької. Можна ще погратись варіантами “геніальність мови”, “дух мови”… Всі вони або не передають значення, або звучать так химерно, що стає аж трохи ніяково.

А от французькою – франкофони не дадуть збрехати – génie d’une langue звучить цілком природно, а ще – витончено та інтригуюче. Саме те, що треба. Таких прикладів безліч, і кожна мова має свої. Критеріїв немає, крім одного – треба, щоб звучало красіво, тобто гармонійно.

Так вот, про блоги. Нащо люди приходять їх читати? Навіть у такому прозаїчному питанні – вічна боротьба змісту та форми. Ви шукаєте тут корисних порад? глибоких думок, які змушують замислитись? практичної інформації? Або проводите години за читанням гарно написаних статей і “млеете перед вычурным стилем” автора блогу? Сьогодні художнє слово перестало бути надбанням еліти чи інтелігенції, сьогодні кожен – автор, а часто й неабияк впевнений у своїх письменницьких здібностях. Змішування різних мов, нецензурна лексика – це найменше з того, що зараз роблять із художньою мовою. Та й сучасні “експериментатори” найчастіше за все лише переспівують (чи пересміюють?) справжніх гравців мовою. Не вірите? Пошукайте в гуглі, хоча б, того ж Михайля Семенка, щоб не ходити далеко.

P.S. Ніяких вкраплень англійської в тексті не вийшло. Напевно тому, що майже кожне друге слово/словосполучення мені звучало англійською, а кромсати половину з них не хотілось. Тож випилила все :)