alone3_800x568Я навчаюсь на останньому курсі філологічного факультету і мені здається, що університет не зовсім справляється з покладеною на нього місією. Я маю на увазі мову (хоч би й англійську) та володіння нею. А точніше – навичку спілкування. Адже це так просто і природно – випускники-філологи одного з топових вишів країни не повинні мати проблем із спілкуванням англійською. Утім, на практиці чомусь виходить не зовсім так. Метою цього тексту зовсім не є пропозиція чергової революційної реформи в українській освіті (хоча було б непогано, напевно). Натомість я хочу поділитись своїми нещодавніми спостереженнями, які мене неабияк збентежили.

Близько двох тижнів тому у Києві з величезним успіхом сталась подія під кодовою назвою “Агора”, про яку не всім відомо. До міста завітали близько 500 молодих людей з усієї Європи, які зібрались на генеральну асамблею однієї громадської молодіжної організації. Не заглиблюючись надто у деталі, скажу, що мені пощастило бути в організаційній команді цього заходу. Безсонні ночі, щоденні орг.мітінги, вирішення нагальних проблем, але разом з тим – вдячні посмішки учасників, довгоочікувані зустрічі зі старими друзями, численні нові знайомства, довгі розмови і так мало часу, а ще – тепла родина організаторів, яка згуртувалась прямо на наших очах… Ні, ніяк було мені не уникнути спогадів навіть тут, надто вже незабутнім був досвід :)

Як зацікавлена людина, звісно ж, я звертала увагу і на мовне питання. Команда організаторів складалась не лише із українців, в неї входили й представники інших країн (як то Італія, Іспанія, Німеччина, Греція, Естонія та ін.). Тож недивно, що робочою мовою була англійська – навіть у хвилини прийняття найтерміновіших рішень ми не мали іншого вибору, як використовувати іноземну для усіх нас мову. Не буду говорити про іноземців, бо мене здебільшого цікавить рівень англійської серед українців. Переважна більшість з них не є філологами за освітою, та й взагалі ніяким чином не пов’язані з лінгвістикою. Але англійською володіють.

123

І знаєте, що я помітила, спостерігаючи за українцями, що говорять англійською? Вони виглядають природно. Наче спілкування англійською мовою вже міцно увійшло в їхнє повсякденне життя та не є чимось екстраординарним. Але чому “наче”? Так воно власне і є. Я не стверджую, що говорять вони ідеальною академічною мовою, чи що їхнє мовлення наближене до рівня носіїв, зовсім ні. Але розмова іноземною перестала бути стресовою ситуацією, вона явно вийшла з меж навчальних класів та стала частиною звичного життя. І це стосується не тільки побутових діалогів “How are you? – I’m fine”, це справжнісінький організаційний процес з усіма серйозними питаннями та проблемами.

Можливо, це побіжне спостереження не засіло б так мені в голові, якби ця ситуація не контрастувала так явно з тим, що я побачила в університеті вже на наступний день після завершення нашого проекту. Знаєте, як звичні речі кидаються у вічі після нового, якісно інакшого досвіду? Під час пари мої однокурсниці намагались донести англійською якусь свою думку до викладача. Кінець кінцем це вийшло (було б вже зовсім пєчально, якби ні). Але яка прикра різниця із тим, що я чула ще напередодні від таких самих українських дівчат і хлопців.

1234Виявляється, студенти-філологи, хоч і знають набагато більше про мови за середньостатистичну людину, мають явні проблеми зі спілкуванням. Я не кажу про абсолютно всіх – звісно ж, є виключення. Але для переважної більшості намагання висловити свою думку натикаються на невидимий бар’єр, створює дискомфорт і точно не додає впевненості. Зі сторони це виглядає, наче сучасна людина силиться поговорити на побутову тему якоюсь мертвою мовою, скажімо, латиною. Це не тільки дивно та неприродно звучить, але й сама людина виглядає цілком розгубленою, наче не розуміє, нащо взагалі вона має робити таку абсурдну річ.

Звичайно, ця невеличка проблема не заважає цілком успішно працювати письмовим перекладачем, викладати якісь теоретичні аспекти мови чи реалізувати себе в якійсь іншій сфері. Але той факт, що вищий навчальний заклад не може надати своїм студентам таку базову навичку як володіння розмовною англійською, мене невимовно пригнічує.

Можна багато говорити про те, що це також багато в чому залежить і від студента, що виш може надати лише можливість, а це вже наша справа – скористатись належним чином чи ні. Але факт залишається фактом: з точки зору володіння англійською на розмовному рівні активна участь у молодіжній організації дає незрівнянно більше, ніж філологічний факультет університету.

А який у вас досвід вивчення англійської в університеті? Успішніший? І якщо ні, то де шукаєте шляхи покращити розмовну англійську?